Історія кафедри електроприводу і автоматизації промислових установок (ЕАП)


Сучасна кафедра електроприводу та автоматизації промислових установок (скорочено кафедра електроприводу) була створена у вересні 1944 року наказом Всесоюзного Комітету зі справ вищої школи Радянського Союзу № 86 від 16 вересня 1944 року і ввійшла до складу Електротехнічного факультету (ЕТФ) Львівського політехнічного інституту (ЛПІ), що відновив свою роботу ще до закінчення другої світової війни. Називалася вона в той час кафедрою «Електрифікації промислових підприємств» (ЕПП), в документах того часу часто зустрічається назва «Електрообладнання промислових підприємств». З часів її заснування і до сьогоднішніх днів вона розміщалася на першому поверсі головного корпусу. Необхідність у фахівцях-електроприводчиках виникла у зв’язку з відбудовою та розвитком промисловості у Львові та Західному регіоні України. У довоєнні часи в цьому регіоні не було вищого навчального закладу, який би готував інженерів-електроприводчиків.

До тодішнього електротехнічного факультету увійшли такі кафедри: електрифікації промислових підприємств (ЕПП); електричних машин (ЕМ); електричних станцій (ЕС); електричних мереж і систем (ЕСМ); теоретичної і загальної електротехніки (ТЗЕ); електричних вимірювань та приладів; радіотехніки та телемеханіки.

Засновником кафедри ЕПП був професор, д-р.техн.наук Віктор Миколайович Кияниця (світлотехнік за фахом), якого направили на роботу в ЛПІ з Горьківського індустріального інституту. До складу кафедри були включені ще два викладачі — поляки, які весною 1946 р. виїхали до Польщі. Склад кафедри у 1944/45 навчальному році виглядав так: Кияниця В.М., завідувач кафедрою, професор, Собек Р.Й., доцент та Торонський З.І., асистент.

За суттю «приводчицькою» кафедра стала з 1948 року, коли до її складу увійшли спочатку доцент Карнюшин Л.В., асистент Люков М.Г., а потім старший лаборант Горайко Ф.А. та лаборанти Целік М.Н. і Цуркан І.В. Цей невеликий колектив сприйняв на себе весь тягар по підготовці відповідних курсів лекцій та створенню лабораторної бази, щоб забезпечити навчальний процес студентам-електроприводчикам. Перший набір був здійснений у 1945/46 навчальному році (одна група). Наполеглива праця цього колективу увінчалася успіхом і перший випуск інженерів-електриків за фахом «Електрообладнання промислових підприємств» у кількості 16 чоловік відбувся у 1950 р.

Після від’їзду В.М.Кияниці у Київський сільськогосподарський інститут з вересня 1951 року завідувати кафедрою став доцент, канд. техн. наук Карнюшин Леонід Васильович (представник Ленінградської школи електроприводчиків).

В лютому 1952 року в ЛПІ був заснований Радіотехнічний факультет (РТФ), до складу якого було переведено радіотехнічні та електровимірювальні спеціальності. В складі ЕТФ залишились кафедри ТЗЕ, ЕМ, ЕСМ та ЕПП. На початку 1956 року Електротехнічний факультет перейменовано в Енергетичний, в складі якого кафедра була до 1962 року, поки у березні цього року з Енергетичного факультету був виділений Електромеханічний факультет (ЕМФ). До його складу увійшли кафедри: теоретичної і загальної електротехніки (ТЗЕ); електричних машин (ЕМ); електроприводу і автоматизації промислових установок (ЕАП) — від тоді і до нині називатися кафедра електроприводу.

За час завідування Л.В.Карнюшина (до вересня 1958 р.) колектив кафедри зростає кількісно (10 викладачів: 3 доценти, 1 старший викладач, 6 асистентів) і якісно (5 кандидатів наук). Нове поповнення колективу йшло за рахунок випускників кафедри.

Зростала матеріальна база, якщо перша лабораторія, створена професором В.М.Кияницею, була невеликою і знаходилася у підвальному приміщенні головного корпусу (загальною площею не більше 50 кв.м, тепер це ауд. № 009 та № 010, де знаходиться одна з лабораторій кафедри ТЗЕ), то Л.В.Карнюшин приділив особливу увагу створенню нової сучасної лабораторії електроприводу. Така лабораторія була створена у дворі головного корпусу, де до цього був музей автомобілів (нині це ауд. № 129 та 143). Загальна її площа досягала 400 кв.м і за кількістю робочих місць та обладнанню дозволяла одночасно проводити заняття з двома групами студентів. Набір студентів на спеціальність ЕПП з 1957 року зріс до 2 груп, крім того, в цій лабораторії стали проводити заняття зі студентами інших спеціальностей.
Нова лабораторія автоматизованого електроприводу вступила працює в 1957 р., є універсальною і дозволяє проводити лабораторні роботи з багатьох курсів та виконувати науково-дослідні роботи. Це забезпечується широкою номенклатурою встановленого обладнання, гнучкою системою подачі різних напруг живлення на робочі столи (з допомогою так званих «швейцарських комутаторів») та можливістю оперативної заміни вимірювальних приладів і регулювальних апаратів. На той час лабораторія електроприводу за своїм оснащенням, універсальністю та оперативними можливостями була однією з найкращих у Радянському Союзі. Велика заслуга в проектуванні, будівництві та створенні такої лабораторії належить завідувачу кафедри Л.В.Карнюшину, низка ідей якого була реалізована в цій лабораторії, а також колективу викладачів та лаборантів кафедри, який тоді складав 14 осіб. Перший проект цієї лабораторії був зроблений студентом Забрамним А.А. Для будівництва та монтажу обладнання цієї лабораторії багато зусиль приклав старший лаборант кафедри ЕПП Кузьмяк Б.Д.

У жовтні 1958 р. Л.В.Карнюшин переходить на роботу в Київський науково-дослідний інститут автоматики і з цього часу завідувачем кафедри стає доцент, канд. техн. наук, в подальшому (з 1986 року) професор Бардачевський Володимир Трохимович, вихованець кафедри електричних машин ЛПІ, який завідував кафедрою до 1992 року.

В кінці 50-их початку 60-их років стрімко зростає потреба у інженерах-електроприводчиках, що викликано бурхливим ростом промисловості та новобудов. Тому набір на цю спеціальність зростає спочатку до 3 груп, а в 1961-1962 роках до 6 груп стаціонару. В кінці 50-их років при кафедрі було відкрито заочне, а в кінці 60-их років вечірнє відділення. Перший випуск заочників (12 чол.) відбувся у 1963 році, а вечірників (21 чол.) — в 1976 році. Крім того, кафедра почала вести курси з електрообладнання для деяких інших факультетів. Тому кількісний склад кафедри зростає і в 80 роках досягає 28 викладачів, значна кількість яких з науковими ступенями.

У 1958 р. при кафедрі було відкрито дві спеціальності: «Електропостачання промислових підприємств та міст» (ЕПМ) та «Інженер-педагог» (ІП). За спеціальністю ЕПМ у 1963 році був зроблений перший і єдиний випуск (13 чоловік), після чого їх підготовка разом з лабораторією Промислової електроніки та відповідними штатами була передана на новоутворену кафедру ЕПМ. Випуск інженерів-педагогів з електротехнічним ухилом відбувся в 1964, 1965 роках (стаціонар) та в 1967, 1968 р. (заочники). Далі їх підготовка була передана створеній у 1968 р. кафедрі інженерно-педагогічної підготовки (ІПП).

В 1974 році при кафедрі ЕАП була відкрита спеціальність «Світлотехніка та джерела світла (СТ), за якою відбулося 10 випусків інженерів стаціонарників (з 1979 по 1988 рік) та 7 випусків вечірників (з 1982 по 1988 рік) за цим фахом.

В 60-ті роки кафедра поповнилася новими лабораторіями. Так у 1960 році запрацював лабораторний корпус (тепер це ауд. № 116 головного корпусу), де розмістилися тодішні лабораторії «Промислової електроніки» та «Електричних апаратів». В 1972 році в цьому приміщені розмістилася лабораторія «Моделювання електроприводів» з використанням аналогових обчислювальних машин МН-7 та цифрових обчислювальних машин першого покоління типу «Промінь», «Мир» та М6000. У 1985 році запрацювала лабораторія «Робототехніки». В учбовий процес та науково-дослідну роботу починає широко впроваджуватися обчислювальна техніка. Спочатку це були аналогові обчислювальні машини (типу МН-7 та інші), а потім цифрові машини першого покоління згаданих вище типів.

З 1992 р. кафедрою став завідувати доцент, канд. техн. наук Лозинський Орест Юліанович (вихованець кафедри ЕАП ЛПІ). Ставши доктором наук у 1996 році та професором у 1997 р., він продовжує очолювати кафедру. В цей час кафедра зросла якісно. Так у 1994 р., коли кафедрі виповнилося 50 років, в її складі було 26 викладачів (2 професори, 13 доцентів, 9 ст. викладачів та 2 асистенти), серед яких вже один доктор технічних наук (професор Плахтина О.Г., який прийшов із Львівського лісотехнічного інституту) та 17 кандидатів технічних наук. Набір студентів стабілізувався на рівні двох груп стаціонару та однієї групи заочників. З 1992/93 навч. року кафедра включилася в процес реорганізації навчального процесу у вищих навчальних закладах України. Вона прийняла активну участь в розробці нових навчальних програм (на рівні Міністерства освіти і науки України) і однією з перших перейшла на багаторівневий принцип підготовки спеціалістів: бакалавр (базовий рівень), фахівець (інженер), магістр. Базовий рівень має назву «Електромеханіка», а два інші — «Електромеханічні системи та електропривід». В 90-их роках в навчальний процес введені нові курси, запроваджений модульний контроль, розширена лабораторна база, широко впроваджуються персональні комп’ютери та мікропроцесорна техніка. З 2002/2003 навчального року почалася підготовка фахівців нової спеціальності «Електричні системи та комплекси транспортних засобів» (ЕКТ), яка відкрилася при кафедрі ЕАП і перший випуск якої відбувся в грудні 2004 року. З листопада 2001 року кафедра є у складі Інституту енергетики та систем керування, який утворився в результаті реорганізації Національного університету «Львівська політехніка». З 1994 року при кафедрі розпочався випуск магістрів за профілем ЕАП, а з 2001 року з’явилися екстернат та можливість отримувати другу вищу (післядипломну) освіту.

За останні 10-15 років при кафедрі створені нові лабораторії: «Обчислювальної техніки» — початок 90-их років, «Автоматизованих електроприводів загальнопромислових механізмів» — 1992 р.,"Електропривода та мікропроцесорних засобів автоматизації« — початок 2000-их років та «Електричних систем транспортних засобів» — 2003 р.